Світлані Осадченко пощастило навчатись у Цьомик Любов Вікторівни... Щиро вдячні Вам, любий вчитель!
http://svitlytsia.crimea.ua/ks_40_13.pdf
#40 за 04.10.2013
«ВЧИТЕЛІ — ЦЕ ДІАМАНТИ ШКОЛИ!»
Зі святом!
6 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ
ВЧИТЕЛІ — ЦЕ ДІАМАНТИ ШКОЛИ!
І навчають, і повчають нас.
Сяють блиском знань своїх довкола,
Аж від того світиться весь клас!
Хто, як не вони, дадуть пораду,
Як в житті прокласти вірний шлях?
Як примарні обійти принади,
Знайти радість і здолати страх?
Вчителі — це діаманти школи!
Їх знання — немов крихкий кришталь.
Пам’ятай ти кожну їх розмову,
Їхня мудрість нас веде у даль!
Скільки праці в нас вони вкладають!
Скільки в їх серцях живе тривог!
Нам усім вони допомагають
У життя зробити перший крок.
Вчителі… Які вони шляхетні!
Є у всіх них благородна грань.
А які в них усмішки приємні,
Хоч у школі стільки в них завдань!
Вчителів потрібно цінувати,
А знання їх берегти в собі.
Й того кришталю не розбивати,
Бо без нього темним буде світ!
Вікторія ЛУКЕНЮК,
учениця 11-А класу
Грушівської ЗОШ, м. Судак
Напередодні свята хочемо розповісти про одного з кращих педагогів Криму — Любов Вікторівну ЦЬОМИК — вчителя початкових класів Української школи-гімназії м. Сімферополя. Елегантна, жіночна, чарівна — якось не звикли у нас так говорити про вчителів. Пишемо, як правило, що педагог сумлінно виконує свій обов’язок перед державою, дає своїм учням хороші знання, на основі українських традицій виховує справжніх патріотів України. Крім того, Любов Вікторівна є наставником молодих учителів, керівником методичного об’єднання вчителів початкової школи. Вона постійно підвищує свою професійну кваліфікацію, бере участь у різних інноваційних науково-педагогічних проектах. Адже вже багато років її педагогічним кредом є відомий вислів видатного українського педагога К. Д. Ушинського: «Щоб мати право вчити інших, потрібно постійно вчитися самому».
— Любове Вікторівно, чому ви обрали професію вчителя?
— Мої мама і тато були вчителями, сестра і тітка — теж. Я ними дуже пишалася. Коли настав час обирати професію, то вирішила продовжити сімейну традицію. Вступила до Коростишівського педагогічного училища на спеціальність «Вчитель молодших класів». Потім ще закінчила фізико-математичний факультет Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка.
— Розкажіть про ваш професійний шлях.
— У 1982 році після закінчення інституту за направленням разом із чоловіком (він теж закінчив фізико-математичний факультет) поїхали вчителювати до восьмирічної школи в с. Криве Житомирської області. Чоловік став директором школи, а я викладала математику. Це була дуже хороша школа, у ній працювали досвідчені педагоги, котрі були мені наставниками. Згодом так склалися обставини, що коли пішла з життя старенька вчителька молодших класів, мені довелося працювати у дві зміни: у першу зміну вчителем математики в старшокласників, а в другу зміну — в початковій школі. Признаюсь, що було нелегко, але я з радістю поспішала до своїх маленьких учнів.
Потім моєму чоловікові запропонували працювати в Службі безпеки України, і після того, як він отримав відповідну освіту, ми переїхали до Криму.
З 1988 до 1997 року я працювала вчителем початкових класів середньої школи в селі Восход Красногвардійського району, стала спеціалістом ІІ категорії.
Коли переїхали до Джанкоя, то, ніби за іронією долі, в школі-комплексі № 2, як і в попередній, не було вакансії математика, я знову стала вчителем початкових класів, а також заступником директора з навчально-виховної роботи.
У 2006 році пройшла курси за науково-педагогічним проектом «Росток» в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти у Києві, наступного року — курси з підготовки педагогічних кадрів до роботи за цим проектом. Таким чином, в Криму я була фактично першою з тих, хто опробовував і впроваджував «Росток». Мені подобалось працювати за цією програмою, у ній дуже інтенсивно вивчалася математика, і ця програма давала гарні результати. Учні, які навчалися за проектом «Росток», неодмінно ставали переможцями різних олімпіад.
У школі-комплексі № 2 м. Джанкой я стала спеціалістом вищої категорії, отримала педагогічне звання «вчитель-методист», маю подяки від Міністерства освіти Криму.
З 2008 року працюю вчителем початкових класів в Українській гімназії м. Сімферополь. В гімназії теж зацікавилися програмою «Росток» і здійснили набір учнів до такого класу. В цьому класі я провела багато відкритих уроків, семінарів для вчителів інших шкіл, слухачів курсів підвищення кваліфікації з КРІППО. А минулого року дала чотири майстер-класи за науково-педагогічним проектом «Росток» на тему: «Діяльнісний метод навчання при вивченні математики» (діяльнісний підхід у навчанні — це коли діти не отримують готові знання, а «відкривають» їх через дослідницьку діяльність).
Для учнів початкової школи вела курс «Християнської етики». Брала участь у всекримському конкурсі «Найкращий урок з християнської етики» і посіла ІІІ місце.
— Зараз, напевне, випробовуєте ще якусь інноваційну програму?
— Так. Минулого року в гімназії відкрили два класи, які працюють за новою інтенсивною програмою «Інтелект України». У цій програмі з’явилися нові, цікаві дітям предмети: «Еврика» та «Навчаємось разом». На уроці «Еврика» ми розв’язуємо олімпіадні завдання, а на уроці «Навчаємось разом» розвиваємо пам’ять, мислення, логіку. Для цієї програми розроблені спеціальні зошити, які є одночасно і підручниками, у них можна писати, редагувати, малювати, там навіть є конкурси. Батькам іноді здається, що це дуже складна програма, пропонують дітям перейти до іншого класу, але вони не погоджуються! Дітям цікаво навчатися за цією новою програмою, а мені цікаво їх навчати. Звичайно, всі діти різні — з одного якогось предмета знання у них слабші, а з іншого — сильніші.
— Що, на вашу думку, найважливіше у професії вчителя? Чи легко вам працювати з малими дітками, адже вони такі непосидючі!
— Головне у професії вчителя, а особливо вчителя молодших класів, — це любити дітей, розуміти їхній стан, внутрішній світ. Коли була молодшою, то ставилася до своїх учнів як мама до своїх дітей, бо у самої були тоді маленькі діти, а зараз ставлюся до них як бабуся, адже маю вже онуків такого віку. Тому мені легко працювати з дітьми, я їх добре розумію. Якщо в дитини щось не виходить, їй потрібно обов’язково допомогти, щоб вона відчула підтримку дорослого. А якщо в дитини добре щось виходить, то обов’язково треба похвалити, щоб дитина відчувала свій успіх.
Щоб навчити дітей, а ще втримати в класі дисципліну, дружню атмосферу між однокласниками, вчитель витрачає багато своїх сил та енергії. Проте коли діти тихенько сидять, уважно слухають вчителя і у них світяться від цікавості очі, то у вчителя десь ця енергія знову береться. Маленьким дітям цікаво все знати, вони хочуть вчитися, а в старших учнів це бажання чомусь зникає. Мабуть, тому я й працюю вчителем молодших класів.
— Ваш клас дуже святково прикрашений, мов у казці, а який гарний стенд з українською хатою, соняхом, мальвами! Невже все це зроблено власними руками?
— Цей стенд з українськими оберегами намалювали мої учні, які відвідували гурток із малювання, привезли його аж із Джанкоя й подарували мені на День учителя. Взагалі-то прикрашаємо ми клас відповідно до пори року, адже проводимо багато різноманітних свят. 1 вересня ми разом з батьками прикрасили клас жовтими листочками, паперовими пташками та різнокольоровими кульками. Коли закінчився перший урок, діти написали свої мрії на паперових голубках, прив’язали їх до повітряних кульок і відпустили в небо.
Хочеться, щоб діти якомога довше залишалися дітьми, вірили у казку, щоб мріяли і вірили, що мрії збуваються.
Розмовляла
Любов СОВИК
