Вітаємо сестер Осадченко Ірину та Світлану із успішними виступами в Київському палаці дітей та юнацтва на VI Всеукраїнській виставці-фестивалі "Обдаровані діти України".
Виступ Світлани Осадченко в холі Київського палацу дітей та юнацтва, Київ, 2013 р.
Лауреати Всеукраїнської виставки-фестивалю "Обдаровані діти України 2013" з одним із організаорів Виставки
Виступ Ірини Осадченко на сцені Київського палацу дітей та юнацтва, Київ, 2013 р.
Ірину Осадченко вітає директор Кримського Республіканського позашкільного навчального закладу Центр дитячої та юнацької творчості Кочетова В.В. В руках тримає Каталог "Обдаровані діти України 2013", стор. 17 - сестри Осадченко.
Бажаємо творчого натхнення на наступний рік!
Розповідь про Всеукраїнський виставку-фестиваль "Обдаровані діти України" читайте в газеті "Кримська світлиця": http://svitlytsia.crimea.ua/ks_25_13.pdf
Незабутня подорож на Фестиваль Талантів
Всім привіт! Мене звуть Ірина Осадченко, мені 12 років і я сучасна дівчинка із Української школи-гімназії, міста Сімферополя. Мабуть кожна дитина має мрію стати відомим космонавтом, співаком, актором… І в мене є така мрія, і щоб здійснити її, я готова до всіляких труднощів та іспитів. Серед більше ніж 6 000 претендентів із всієї України, які подали свої творчі роботи в Інститут обдарованої дитини НАПН України, були обрані діти для участі у VI Всеукраїнській виставці-фестивалю «Обдаровані діти України», в тому числі я і моя сестра Світлана – представниці АР Крим.
Звісно, кожна така моя подорож починається із підготовки, і ця не була виключенням. Прийшлось довго, але досить плідно попрацювати з Аллою Володимирівною Петровою – керівником зразкової театральної студії «Світанок» над твором Наталії Шелест «Життя сучасного учня», і вуаля, я вже сідаю у потяг, який рушає до Києва. Ті, хто слідкує за моїми виступами і подумає, що він знає про який твір йде мова, дуже помиляється. Бо зараз, на верхній полці до Києва прямувала не маленька дівчинка Іринка, а досить продвинутий тинейджер із своїм неповторним шармом.
Києвський палац дітей та юнацтва, розташований в мальовничому куточку Києва між найглибшою в Європі станцією метро «Арсенальна» та Києво-Печерською Лаврою, зустрів нас шарами та вивісками, з яких відразу зрозуміло, що за подія тут відбуватиметься. З усіх сторін до входу рухались діти. Через якихось півгодини палац перетворився на велику дитячу скарбничку, в якій є все, чого тільки забажаєш.
Виставка дитячих робіт була дуже різноманітною, яскравою – більше ніж 3000 експонатів. Свої творчі здібності учні 200 організацій із різних областей України втілили у неповторних творах. Величезні макети літаків і кораблів, результати творчих експериментів, будівлі із дерева, картини із соломи, кольорових стрічок та таких незвичних матеріалів, що і фантазії не вистачить самому до цього додуматись, рукотворні прикраси і одяг... На те й виставка, щоб дивувати і надихати.
Під час святкового відкриття виставки-фестивалю, де учасників привітали почесні гості Президент НАПН України Василь Кремень, Президент Малої академії наук Станіслав Довгий та інші, я звернула увагу на чудове дерево, коло якого розмістились маленькі мішечки із назвами різних регіонів України. Звісно, ми знайшли мішечок від АР Крим, але не зрозуміли відразу, що це означає. Виявилось, що «землею, привезеною учасниками виставки з кожного з двадцяти п’яти регіонів України символічно був вдобрений вазонок із Деревом Талантів - символ обдарованості – кущ калини, разом з яким будуть рости і розквітати таланти України!».
Кожна дитина-учасник виставки-фестивалю отримала від організаторів план-карту «Острів знань», на якому були позначені більше 20 майстер-класів. Це майстер класи по роботі з папером – орігамі, квілінг, витинанка, глиною – ліплення, скульптура, гончарство, виготовлення іграшки-свистунця «Півника», фарбами – Петриківський розпис, батик, розпис по кераміці, рослинами – лозоплетіння, травоплетіння, виготовлення оберегу з кукурудзяного листя, з нитками – валяння, аплікація, бісерне ткацтво і, навіть, бойові мистецтва та в’язання морських вузлів. Кожен майстер-клас був представлений окремими керівниками із регіонів, мав спеціальне оснащення, заготовки, з якими потім працювали діти.
Виявилось, на майстер-класах можна було трішечки підзаробити, не грошей звичайно, а солодощів. Світлана – моя сестра, була дуже старанною, уважною, не барилася, не гаяла жодної хвилини, бо солодощі – дуже вагомий мотив: вивчала у майстрів теорію, виконувала практику і побувала на 12 майстер-класах. Не дивлячись на свої 7 років привезла до дому зовсім непогану витинанку, кольорові квіти, виконані в техниці квілінг, а головне – 12 величезних чупа-чупсів, яких буде досить для всіх її друзів. Я не переслідувала мету солодощів і обрала для себе поки що невідомий напрямок – флористика і вийшов в мене дуже зворушливий оберіг із кукурудзяного листя.
Після майстер-класів почався концерт у холі Палацу, у якому брала участь і Світлана. Організатори запросили її на наступний рік позмагатися в номінації «Декламування», а цього року довірили виконати російську народну пісню «Как у нашей Дуни». Світлана дуже любить співати і має вже досвід сольного виконання, завдяки керівникові фольклорного ансамблю «Радониця» - Олені Миколаївні Полетнєвой. Отож не було в неї ніяких побоювань чи тривог, що до виступу, заспівала вона гарно і була нагороджена бурхливими оплесками. Концерт в холі був невеликим. Показали майстерність дівчата-моделі, Театр костюму запропонував своє бачення на сучасну моду. Глядачі – це були переважно діти-учасники заходу, їх друзі, батьки, керівники-вчителі, отож атмосфера була дуже тепла, спокійна і радісна. Не встигли ми обмінятися враженнями від побаченого, як нас зустріли казкові герої і закрутили в спритних іграх та змаганнях.
Після таких дуже цікавих подій нарешті привітала всіх головна сцена Київського палацу. Концерт був вдалий, кожен номер дивував, видно, що насправді організаторами була проведена дуже кропітка робота, що до відбору виконавців. Це і циркові номери, особливо номер на стрічках на висоті, дихання завмирало кожної хвилини. Танець теж вражав. Використовуючи величезні м’ячі, маленькі діти жодного разу не впустили їх і виконували дії з ними дуже синхронно, і це було дивовижно. Побачили ми і дуже сучасний танець. В повнісінькій темряві були ввімкнені світодіоди на костюмах дітей і такі собі світлячки перетворили сцену на казковий танцмайданчик. Після 14 довгоочікуваних виступів начала й моя черга. За кулісами довелось попрацювати, щоб знайти стан, як каже Алла Володимирівна. Вважаю, що теж змогла здивувати глядача, вони сміялись над гуморескою, а деякі навіть плакали, впізнавши себе.
Ось і все, залишилось тільки отримати нагородження та подарунки напередодні Дня захисту дітей за участь у такій цікавій Всеукраїнській виставці-фестивалю. Не могли ми піти не залишивши свої розписи на Великій стіні малювання. У той час, поки ми дивились, вчились, слухали, грались біла-білесенька стіна перетворилась в різнокольоровий килим. З першого погляду в цьому хаотичному малюванню не має сенса, але придивившись, починаєш розуміти написи на стіні, які залишили діти всієї України. Це не просто малюнки та написи – це шматочки дитячих сердець. Ті, хто були тут, вони – посланці, представники своїх колективів, єдиних і неповторних. Чим більше читаєш, відчуваєш велику енергетику цієї стіни - мороз іде по шкірі, бо ти є – маленькою, але Людиною своєї Батьківщини.
Ірина Осадченко Сімферополь-Київ
