СЕСТРЫ ОСАДЧЕНКО

16 серпня 2011 року Ірина Осадченко стала Головним переможцем конкурса "Україна талановита" Національного Сорочинського ярмарку. Читайте публікацію Ірини Осадченко в газеті "Кримська світлиця"

http://svitlytsia.crimea.ua/ks_27_12.pdf (сторінки 13, 14)

Сорочинський ярмарок на сучасний манер

                            Всім привіт! Мене звуть Ірина Осадченко. Мені 11 років і минулого року мені пощастило відвідати Сорочинський ярмарок. Можу поділитися враженнями. Цікаво?

Якщо ви зберетесь  на Ярмарок, то перше цікаве - це поїзд. Можливо  комусь вони  вже надоїли, ці поїзди, але нам з сестрою було саме те, що треба. Хто знає мою прихильність до скалодромів, той зрозумів, що вагон  ще й гарний полігон для дитини. Полазили ми із сестрою  догори та вниз десь біля мільйону разів і навіть не втомились. Найближче місто до ярмарку - Миргород, де зустрічав нас Микола Васильйович Гоголь. А з Миргороду десь 30 хвилин на автобусі - і ми в Великих Сорочинцях.  До ярмарку вже не тягнуться з усіх сторін вози, як у Гоголя, а  з’їзжаються різного кольору та виду автомашини, як легкові, так і грузові, це залежить від товару, який буде представлений на ярмарку.  Для таких, як ми, мандрівників, покупців, від автостанції Миргороду пустили окремі автобуси,  щоб усі бажаючі мали змогу завітати на ярмарок.

 Ми в Сорочинці не просто подивитись та прогулятись. Мене ввечері чекало справжнє випробування:  ми приїхали на запрошення оргкомітету конкурсу "Україна талановита" і саме цей конкурс повинен був відкрити перший день Ярмарку, задати темп, красу та професійність Головної сцени Національного Сорочинського Ярмарку. Але про це далі і потім, а зараз ми вже зголодніли і пішли шукати щось поїсти. Що? Вареники!!! Ох, ці Сорочинські вареники. Пригадалась українська приказка: "З'їв три і морду втри!" Це мабуть чоловікам казали, бо нам досить було  одного вареника, щоб наїстися.

Тепер, коли ми ситі, можна спробувати охопити  всю велич Сорочинського ярмарку. Прибули ми зранку першого дня, тому людей було небагато і ми мали змогу спокійно прогулятися по центральній вулиці, роздивитись головні сценічні майданчики, прицінитися до продукції і просто фотографуватися.  Перше, що побачили - це схема Ярмарку і стало зрозумілим, що 16 га це 16 га - така собі величезна громадина, в якій є ВСЕ!!! Це окреме місто! Це окрема Планета! Це щось надзвичайне!!! Безліч вишиванок, віночків, рушників. А ось такі мотанки ми робили в нашій Українській школі гімназії. Ну, майже такі...  А ось Золотий Млин, біля якого один із розважальних майданчиків. А ось два хлопця у костюмах, але фото разом з ними не безкоштовне - 10 грн. Підемо далі, нехай вони за нами ходять, щоб сфотографуватися. Ще одна сцена біля хати Хіврі,  поряд багато яскравих соняшників. Це гарний будиночок  під стріхою, яка вражає.  Недалечко - часовенка, дуже тендітна, але величава. Вона освячена була в 2003 році на честь і пам'ять Святих Апостолів Петра і Павла.  Молимось за всіх нас, всіх хто поряд, всіх кто далеко, за всю Україну. Вона навкруги - Україна наша. Ці невелички хатинки, від яких віє любов'ю  та щирістью. Україна, яка  потопає в духм'яних, яскравих квітах.  Україна, яка має цих талановитих людей, які зробили і привезли сюди свої вироби. К слову, на ярмарку, якщо ви знову зголодніли, бо час летить непомітно, вам не дадуть загинути: можно багато чого скуштувати, і вироби з тіста, ковбасні квіти, халву та джерельної води.

       Оце так зустріч!!! Готуючись до поїздки ми завжди передивляємось вдома багато різного матеріалу того місця, куди їдемо. Цю бабусю-Ягусю ми бачили ще вдома, на відео попередніх років. І як чудово було зустріти її у Японсько-Українському центрі Ярмарку. Хто читав Гоголя, той знає , що немає ярмарку без нечистої сили. Ось і чортяка, ще  й потяка... По великому секрету розповім, що ця парочка майже найвідоміша на Ярмарку. Вони з першого дня з'являються на перших сторінках місцевих газет  і не тільки місцевих... Ну і звичайно, за фото з такими мега Зірками треба платити. Але бабуся Ягуся відчула нашу справжню  українську душу    і грошей не взяла. Чортяка був якийсь сором'язливий, хоча Я була не проти з ним побалакати. А бабуся стала чіплятись саме до мене, пропонувати якісь дурниці, і ми змушені були регочачи тікати. Тьфу, тьфу, тьфу, на всякий випадок))).

                    Шкода, але день згасав, а попереду нас чекала вона, чарівна красуня - Головна сцена. Ще поки по ній бігають якісь люди, готують апаратуру, поки ще вона така тиха і спокійна, але ми знаємо, що вона прокинеться за пару годин і вже не стихатиме до 21 серпня. Що то воно буде? Хто стане переможцем цього вечора, чи зустріне глядач ласкаво, або не дуже.... Годі гадати! Оргкомітет оголосив послідовність номерів... Свято починається...

                На початку концерту стало зрозуміло, що найбільше, як завжди, вокалістів. Декламаторів, виконавців народної пісні мало. Конкурсанти всі із різних куточків України, найвіддаленіші це Сімферополь та Львів,  немає жодних рамок на вік виконавців і кількість учасників груп. Це особливий конкурс, коли в першому турі мають змогу виступити представники будь яких жанрів, головне, щоб їх виступ відповідав назві та ідеї конкурса "Україна талановита" і, звичайно, мав допуск оргкомітету. Хочу відзначити, що дівчата віку від 8 років мені здались дуже сильними конкурентами. Учасники більш дорослі теж гарно виступали, але вони найбільші і від них хочеться почути, чи побачити щось надзвичайне, щось неперевершене.  А коли виходять малі і тримаються так,  що нібито немає внутрішнього хвилювання, нібито немає взагалі конкурсу, чи великої кількості слухачів навкруги…  И ось закінчився другий тур. Оголошують переможця …… І переможницею Всеукраїнського  конкурсу « Україна талановита» стала Осадченко Ірина, тобто Я! А подарували мені Головний Приз  - великий дерев’яний глечик весь прикрашений яскравими квітами, саме такий, що мені сподобався вранці на ярмарку, а на кришці, крім квітів, великий круглий символ Національного Сорочинського Ярмарку. А от що лежало у цьому глечику, того я вам не скажу. Їдьте, перемагайте, то й дізнаєтесь.

                Другий день ярмарку почався з того, що ми навідалися до футбольного поля. Ще з вечора ми запам'ятали містечко, на якому, за звичаєм, красуються переможці. Вчора сміливості було недостатньо, щоб забратись на нього, були побоювання, що такі  передчасні дії можуть налякати нашу вдачу. Всі говорять: "Не кажи ГОП!!!". Сьогодні, 17 серпня 2011 року, зранку, я вже сміливо полізла на саме верхнє місце, бо здобула його вночі в важкій, але чесній боротьбі. Ба! Я на місці ПЕРЕМОЖЦЯ!!! Круто як! Поряд розташувалась не менш цікава споруда - "тренувальний снаряд пожежників" - ми собі так назвали це  незвичайне місце. Зроблено воно було із залізних труб та багатьох автоколес, а для ускладнення задачі подолання цієї перешкоди деякі колеса обертались і були дуже рухомі.  Але все вище перераховане і є описом дитячої мрії, тому Ярмарок просто продовжував гомоніти десь недалечко, а ми не менш ніж годину провели із сестрою Світланою на цій цікавій споруді.  Ми ще не починали дослідження, яке воно село -  Великі Сорочинці, але огроменна кількість велосипедів підказувала, що село велике і саме тому всі місцеві так їх полюбляють.  Ми не помилились, але про це потім. Добряче нагулявшись, ми пригадали, що саме сьогодні відбудеться урочисте відкриття Ярмарку, чекають навіть президента, тому попрямували до центру подій.

                Сьогодні Ярмарок нас зустрів у зовсім іншому обличчі. Мабуть не тільки ми читаємо Программу... Народу наїхало - тьма. До сцени Хіврі, на якій саме відбувалось відкриття, прийшлось прямо пробиватись крізь натовп. По дорозі ми роздивлялись безмірну кількість людей, вдягнених у національний одяг. Всі ці люди  були такі різні, неповторні, але в кожного був куточок українського - в кого у вигляді віночка, в кого у вигляді сорочки, в кого в балачках. Думаю про відкриття краще напише перша лінія глядачів - Пресса, її тут було навіть забагато, можливо щось побачили і сотня гостей під навесами, всі ж інші, особливо такі малі, як ми, могли тільки чути  привітання та пісні. А вже коли повели волів, то ми взагалі пішли подалі - худоба все таки, не бачила ніколи такої кількості людей, ще злякається. Та й міліціанти, яких було ого-го попереджали: "Відійдіть подалі для вашої ж безпеки".  Подалі було те ж непогано - почали працювати майстер-класи. Тут і плетіння з лози, і малювання на склі, бодіарт, мотанки, вишивки, настанови кухарів... На деякий час ми пропали тут. А потім під сусідним навесом впізнали Котигорошка та Сонечко – це були організатори вчорашнього конкурсу, тепер в них була інша задача – організація ігр із малюками... Нас признали і дозволили навіть провести парочку конкурсів із дітьми. Було весело. 

                Після обіду  відкрили українське подвір'я, до якого вчора не дозволяли навіть підійти... чекали на Сорочинському Ярмарку Президента, мабуть.  Як же тут цікаво... І головне ми із сестрою так гарно себе почували в цій українській хаті, так нам було затишно сидіти біля віконець, так м'яко ступати по полиці, вкритій травою, так зручно і так по-домашньому... Головний секрет ми так і не дізнались... так хотілось зазирнути у величезну скриню, в якій мабуть готували придане для молодої, чи просто  щось ховали. Скриня була зачинена(  Виходити з хати, з подвір'я не хотілось. В такі хвилини чітко розумієш, що то в тобі говорить твоє справжнє коріння - Миколаївська область, звідки бабуся. В неї там вдома була саме така піч із спальною коморою, на яку мама маленькою лягала спати.  В цьому місці так гарно розумієш, що не потрібні всі ті блага технічного прогресу для звичайного  щастя людини.

                Це був гарний і щасливий день. Піздно ввечері нас чекала зустріч із ще однією українською душею. Якщо вчора на Головній сцені Головною стала Ірина Осадченко, то сьогодні на ній буде справжньою Хазяйкою вже дуже відома співачка Еріка. Еріка, як і Я, може заспівати акапелла та  взагалі виросла із українською народною піснею. 

                   Концерт був вдалий, яскравий, живий. Після концерту, коли Еріка через паркан роздавала прихильницям свої фотокартки, охорона пропустила до неї лише одну людину - мене (head-лайнера вчорашнього вечора), бо охорона теж люди, дивились концерт і впізнали. А нагородою мені стало дуже здивоване обличчя Еріки, коли я подарували їй власний диск, щира подяка та поцілунок у щічку))) 

                  Прокинулися ми дуже рано, десь біля четвертої години. Вийшли до двору. Вважали, що почуємо  тишу, якої не буває в місті. Почули.  Сорочинський ярмарок гомонів і в ночі.  Не так, як вдень. Сусіди казали, що було так гарно чути все, що відбувалось на Головній сцені, що можна було розібрати слова пісень. Зараз розібрати слова було неможливо, але гуло дуже голосно. Ми поспівчували тим багатьом людям, які поселилися  на самому ярмарку в туристичних наметах, і пішли спати далі. Це гарний відпочинок - нікуди не поспішаєш в ранці, ніхто тебе не будить, але  є багато людей, які не витримують і пару годин на великому ринку, не те, щоб декілька днів. 

         Для третього дня в нас була особлива задача. У всіх рекламних роликах казали, що площа Ярмарку 16 га.  Ми зрозуміли, що це дуже багато, тому що за два дні так і не побачили кінця-краю. От і націлились саме сьогодні знайти таки кінець. Наші сусіди з Луцьку нас підтримали тим, що запевнили: "Він таки є. Ми його бачили... "  З ранку нас чекав справді великий подарунок. Подарунок долі? Та ні... Нас чекав сам Микола Васильйович Гоголь при вході на Ярмарок. А ще через півгодини ще один Микола Васильйович Гоголь. Хто з них справжній ми не стали дізнаватися, бо як відомо, без нечистої сили немає Ярмарку. Краще не лізти в цю тему. Головне, що грошей за фото вони не просили, на відміну від великої кількості козаків, які позували тільки за гроші.  Як тільки заходиш на Ярмарок, то потрапляєш у  саме серце України. Тут така безліч яскраво вдягнених  людей, така велика кількість кольорів, а скільки в людях драйву, гумору та позитиву... просто неможливо уявити. Все це разом постійно рухається, змінюється, грає і співає все, що може давати звуки. 

                Скільки не ходиш по Ярмарку, знову і знову знаходиш щось таке, чого вчора не бачив.  Здається були вже тут, але знов щось новеньке. Час минає непомітно. Ось вже і зголодніли. На Ярмарку продумано все. З голоду впасти тобі не дадуть. Тут на кожному кроці, то сухарики можна скуштувати, то більше десяти видів солодощів,  правіше - запивай водичкою: талою чи мінеральною,  наліво - величезні маслини, і всюди хлібні вироби.  Тільки за умови,  що ти все це будеш куштувати, достаньо сил в тебе буде, щоб дійти до кінця. Ось він Млин!!! В ночі він яскраво заграє. А зараз  стоїть собі непомітний і не знає скільки людей поїхало звідси, а так і не побачило "Кінця-краю".  Програма виконана.  Але не цілковито. Гоголівські герої, яких ми зустрічали скрізь, постійно нагадували нам, що Великі Сорочинці відомі не тільки своїм ярмарком...   Не зможемо ми поїхати звідси, якщо не побачимо Церкву, в якій хрестили відомого письменника, та його музей.

                Прогулянка по селу була приємною. Всюди багато квітів, багато берізок. Місцеві пішки майже не ходять. Всі на велосипедах, бо село витягнуте вздовж центральної вулиці. Щось нам підказало трішки повернути наліво і ми знайшли річку Псел, але підійти в цьому місці не можливо,  будемо шукати інше. Ось і Музей Миколи Васильйовича Гоголя. Він просто потопає у чорнобривцях.  Але теж не сьогодні. Завтра велике церковне свято - Медовий Спас, тому ми поспішаємо на службу у Спасо-Преображенську церкву.  Вона збудована 1732 року гетьманом Данилом Апостолом, який у ній і похований.

             «Церква відзначається багатством декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко.  Центральна дільниця храму увінчана багатозаломною банею на 12-гранному світловому барабані. В інтер'єрі панує унікальний дерев'яний 7-ярусний різьблений іконостас, утворений трьома іконостасами, які містять 113 ікон (розміри іконостасу: ширина - 22 м, висота - 18 м). На стіні бабинця — герб гетьмана Данила Апостола.  22 березня (3 квітня) 1809 року тут хрестили майбутнього великого письменника Миколу Гоголя.» Оце все написано у всіх  довідниках в інтернеті. А на ділі ми побачили, що балачки хазяїв дому, в яких ми зупинилися, є правдою. Час стер багато зображень у старовинній церкві. Будівля виглядає дуже гарно, а унікальний іконостас потребує реставрації, аж кричить. Позолоти майже не лишилось. У деяких місцях різьба просто відходить лахміттям. Зрозуміло, чого у місцевих жителів болить за стан  храму.  Цікаво, що дзвіниця розташована окремо, поряд із церквою. Ми не спізнилися. Маємо можливість побувати на службі перед Святом у такому духовному  місці.

Після служби ми  пішли шукати садибу "Хутор Гоголя".  Він був недалечко. Реклама на вході  пообіцяла, що страви будуть смачні, ми повірили, зробили замовлення, а самі пішли роздивлятись навкруги. Ми не знаємо, чи сподобалось тут жити тим людям, хто зупинився на декілька днів у цих українських хатах, але ми провели час бездоганно.  Тут все таке справжнє, зроблено з душею та любов'ю. Тут затишно і таємниче.  Річка Псел зробила поворот і ми  відкрили її для себе там, де не очікували. Вона манить і лякає одночасно. Так багато вражень, так багато різних емоцій... пішли краще їсти. Реклама набрехала – було не смачно.  Але настрій наш не впав, навчаться, мабуть і готувати колись,  не все ж відразу вдається на "відмінно". Вже сідає сонечко, день згасає. А на нас чекає зустріч  із Head-лайнером Головної сцени цього вечора  - гуртами "Астарт" і "НеДіля".  А це ще що за позивні??? Муууу- Муууу - Му-у-у-у-уу! Це коров женуть по вулиці до дому.  "Мілкі-веу! Мілкі-вей!!!" - кричимо! Вибігаємо на вулицю і бачимо: " Не мілкі вей! А міни - веу!!!" Вся вулиця, як мінне поле! Скачучи і регочачи крізь село знов на Ярмарок!!!!

                Ось і настало дев'ятнадцяте серпня - Медовий Спас. З ранку ми пішли до церкви і по дорозі зустрічали багато родин, які теж прямували до Собору і несли із собою у кошиках, покритих вишитими рушниками, щось смачненьке...  медок мабуть.  Але, на наш погляд, людей було небагато, якщо пригадати, що  на відстані всього один кілометр гуде мілліонний ярмарок.  Після ранкової святкової служби ми відправились до Музея Миколи Васильйовича Гоголя.  Теріторія музея просто потопає у квітах, не просто квітах - це чорнобривці! Їх така безмежна кількість, що навіть мама не змогла пригадати де ще за своє життя вона бачили таке яскраве померанчеве диво.  Спочатку ми прогулялись вкруг музею. Світлані сподовався якийсь сарай і вона попросили фото саме на цьому фоні. Потім ми з'ясували, що це будинок 18 сторіччя, історична цінність. Соромно…

                Нагадаю, ми вже відпочиваємо у Сорочинцях четверту добу, тому багато чого чули  про цей Музей. Ми взагалі вже  вирішили, що до музею не потрапимо, бо він просто зачинений. Місцеві жителі, хазяйка, в якої ми поселилися розказали, що не розуміють, чому саме в період, коли в Сорочинцях безліч народу, який і подивитись рад і заплатити кошти, саме в цей період музей зачиняють на реконструкцію. І реставрують його вже не один рік, і якось повільно і незрозуміло. Почувши такі розмови і розчарування людей, які мріяли побачити музей (наприклад, для вчителя української літератури це справжнє розчарування), ми вже викреслили цей пункт із своїх планів. Тільки завдяки тому, що Музей розташован по дорозі до церкви, ми і побачили, що  калітка та двері відчинені. Вхід в 3 грн нас здивував. Таких цін вже просто немає... Але коли ми зайшли, то стало зрозуміло, що зали напівпорожні, майже зовсім відсутні речі письменника, тільки сучасні художні твори, твори майстрів по дереву та вишивальниць. Але як  би мало не було експонатів, ми були дуже уважні і так приємно було побачити фото бюсту Гоголя у місті Саки. Саки - це наше родинне бабусеве містечко, в якому ми часто буваємо і дуже його любимо. В парку санаторія  міста Саки саме і знаходиться цей бюст. Отож, настрій не зіпсувався, стало лиш гірко від того, що Музей може попасти на перше місце в конкурсі "Формальних музеїв".

                Вчора від сусідів по поселенню ми почули, що вони ходили на місцевий пляж.  І нам треба... Пішли шукати. Нас постійно дивували місцеві двори - паркани відрізнялись один від одного і   були неповторні,  турботліві руки хазяїв зробили із парканів витвори мистецтва, тут зображена річка , млин, а на іншому квіти і птахи, а он прямо на дорогу звисають кабаки.  Ми знайшли міст, який бачили вчора із «Хутора Гоголя». Річка Псел дуже красива і таємнича. Неможливо залишитись байдужим. Не дивно, що на багато творів надихала авторів сама така  ріка. Пішли ближче. Пляж ми знайшли. Звичайно, він не нагадав нам ті морські пляжі, до яких ми звикли в Криму.  Купатись ми теж ненаважились... навкруги тихо, жодної душі... багато кинутих домівок, в яких  колись жили люди, а зараз вони покосились, а в деяких впав дах. Вода в річці тепла - манить, риби – повно, а вперед подивишься - зелено і дна не видно. Краще побігаємо за жабами, та й годі.

                Ярмарок, як завжди здивував нас новими цікавинками. Ми знайшли місце, де гончари навчали людей робити посуд,  де хлопчатам дозволено було роздувати міхи і робити ковані витвори. Нам дозволили залізти на дерев'яний мопед і, звичайно, ми не змогли утриматись і купили у виробника найбільшої жилетки  і собі одненьку маленьку для зимових українських свят і холодів. Здійснилась моя мрія  покорити вершину на скалодрому. Без зайвого хвастовства скажемо, що пускати мене туди не хотіли, бо МАЛА ще. А коли я піднялась,  жодного разу не зірвалась - похвалили - приємно). Вже досить втомлені послухали гастролерів з індійськими піснями, напилися Миргородської і пішли додому відпочивати, бо ввечері  великий виступ гурту "ТНМК". Для тих, кто не знає це "Танок на майдані Конго". Але це ввечері.

«Танки» не розчарували,  співали «наживо». Мені ще до них вчитись і вчитись.  Коли закінчився виступ, ми хотіли лише одного - опинитися у теплій постелі, тому втомлені, але веселі, пошкандибали до дому. Як і кожного вечора по центральній вулиці нас супроводжувала ціла армія міліціантів,  да і люди бігали туди – сюди,  ми засинали, але Сорочинці продовжували своє життя згідно із програмою ярмарку.

Ось і все.  Останній день. Ярмарок замітно попустішав.  Розпродались  підприємства, скупились гості. Хазяйка вмовляє: «Залишайтесь, ввечері все  будуть віддавати даром, бо людей все менше і менше, останній розпродаж».  Але нам пора додому. Ми все побачили, всюди зазирнули.  На останок завітали до ярмаркового ставка. Невеличкий, скритий деревами, наявність води видає тільки дерев’яний місток, який теж трудно побачити, бо він увішан вишиванками та рушниками. У такому ставку мабуть живуть Русалки. Кидаємо монети, щоб повернутись… Чекаємо автобус. Мовчимо.  Було так весело і гарно, а стало якось сумно. Сум від того, що  кожний третій дім – кинутий. Від того, що через два дні нікому буде ганяти гусей, які плещуться в калюжі в кожному провулку. А може просто сумно покидати  старовинну казки, прожиту на сучасний манер. Мовчимо...

… Минув майже рік.  Серце кричить – хочу знов у яскраву неповторну подорож. А може Русалки кличуть?

                                                                              Ірина Осадченко, Сорочинці - Сімферополь